Євген Маланюк — український поет, якого знають під прізвиськом «Імператор залізних строф». Він прожив довге й напружене життя: встиг побувати офіцером Армії УНР, інженером у Чехословаччині й лідером українських письменників у США. Його біографія — майже готовий конспект історії українського ХХ століття: революція, поразка, табори, Прага, Варшава, Нью-Йорк. Тому її так часто питають на уроках літератури та на ЗНО.
Дитинство, родина та роки навчання
Народився майбутній поет 1 лютого 1897 року (20 січня за старим стилем) у посаді Новоархангельську на Херсонщині — так колись називали містечко, яке ще не мало статусу міста. Інша назва цього місця — Архангород. Сьогодні це селище Новоархангельськ Кіровоградської області.
Родина була українською інтелігентською. Батько, Филимон Васильович, працював учителем і судовим повіреним — тобто представляв чужі інтереси в суді, приблизно те, чим сьогодні займається адвокат. Він належав до «Просвіти» — товариства, яке відкривало для українців школи, бібліотеки й читальні. Мати, Гликерія Яківна (Стоянова), виховувала дітей.
У 1906 році Євген пішов до Єлисаветградського земського реального училища (Єлисаветград — нинішній Кропивницький). Реальне училище — це школа без латині й грецької, зате з сильними курсами математики та природничих наук. Вчився він до 1914 року, а потім поїхав до Петербурга і короткий час студіював у політехнічному інституті.
Цивільне життя тривало недовго. Пішла Перша світова війна, і в 1915–1916 роках юнак навчався у Першому Київському військовому училищі — воно випускало офіцерів у прискореному темпі. Інженерні плани довелося відкласти: замість диплома — погони.
Військова служба в Армії УНР та табори інтернованих
Маланюкові було двадцять, коли почалася Українська революція. Він служив в Армії УНР — війську Української Народної Республіки — і дослужився до сотника, звання приблизно як сучасний капітан. Обіймав посаду ад’ютанта при командувачеві Наддніпрянською армією генералові Василеві Тютюннику: ад’ютант — це офіцер-помічник, який передає накази й тримає в порядку штабні справи.
1917–1920 роки — суцільні фронтові переїзди, а завершення сумне. Восени 1920-го українські частини відступили за Збруч — річку на кордоні з Польщею. Армію роззброїли, а людей інтернували: зброю забрали, полоненими вони не вважалися, їх просто тримали в таборах, бо повертатися додому було небезпечно. Табори змінилися кілька разів: Каліш, Щипьорно, Стшелково.
Саме в таборі Каліш він разом із поетом Юрієм Дараганом видавав журнал «Веселка» (1922–1923). Життя навколо було похмуре — бараки і скрутний пайок, — а назва журналу означала райдугу. Для багатьох інтернованих ці кілька сторінок стали єдиним дозвіллям і зв’язком із літературою.
Тут відбулося головне перетворення його долі: поразка Визвольних змагань і табірні роки зробили з офіцера Маланюка поета. Інакше, ніж зброєю, воювати вже не вдавалося — і зброєю стало слово. Він лишився тим самим офіцером, тільки тепер дисципліну і порядок карав не в строях, а в рядках. Так з'явився поет-державник: людина, для якої головна тема вірша — держава, її армія, її поразка і її шанс на майбутнє.
Військовий досвід не зник із біографії — він перейшов у вірші. У Маланюкових текстах постійно постають лад, залізо і муштра; навіть назва його першої збірки триматиме цю пару: кинджал і перо.
Життя в еміграції: Чехословаччина, Польща, Німеччина та США
Після таборів Маланюк осів у Чехословаччині. У маленькому містечку Подєбради діяла Українська господарська академія — виш, відкритий для українців, які втратили власну державу і не могли вчитися вдома. Маланюк обрав інженерно-гідротехнічний факультет, тобто спеціальність, пов’язану з водою: будівництво гребель і меліорація. Диплом інженера він захистив у 1929 році.
Чехія дала йому ще одне — поезію. У Подєбрадах і Празі утворилася так звана «Празька школа» — група молодих українських поетів-емігрантів, яких об’єднали теми поразки і держави. Маланюк став найпомітнішою постаттю цього кола і фактично його лідером.
Далі був Варшавський період. У 1929 році він разом з однодумцями створив у Варшаві літературне угруповання «Танк». Друкувався і в «Літературно-науковому віснику» — журналі публіциста Дмитра Донцова, — а разом з Оленою Телігою, Олегом Ольжичем і Леонідом Мосендзом увійшов до «Вісниківської квадриги». Квадрига — це римська колісниця, запряжена чотирма кіньми; так назвали четвірку авторів, які визначали обличчя журналу.
Друга світова знову перекинула його до Німеччини. У 1945 році він долучився до створення МУРу — Мистецького українського руху, об’єднання письменників, які опинилися в таборах для переміщених осіб. А 1949-го переїхав до США, в Нью-Йорк, де і жив далі.
У 1958 році Маланюка обрали почесним головою Об’єднання українських письменників «Слово» — головної літературної організації українців Америки. Помер він 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. Похований на цвинтарі святого Андрія в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.
Особисте життя та родина
Першою дружиною поета була Зоя Равич, студентка з Подєбрад. Цей шлюб завершився розлученням.
Другий шлюб виявився довшим. Дружиною Маланюка стала чешка Богуміла Савицька, співробітниця чехословацького посольства у Варшаві. У 1933 році в сім’ї народився син Богдан.
А потім прийшла Друга світова. Поет опинився спочатку в Німеччині, згодом у США, а дружина із сином залишилися в Празі — по інший бік кордонів, які тоді не перетинали. Через війну і вимушену еміграцію він розлучився з родиною на роки вперед і переживав цю самотність тяжко: американський період став і найпліднішим, і найсамітнішим у його житті.
Творча спадщина: збірки, есеїстика та стиль
Маланюк залишив чітку формулу-дилему: «стилет чи стилос». Стилет — це тонкий кинджал, зброя офіцера. Стилос — металева паличка, якою давні греки й римляни писали на воскових дощечках; у переносному сенсі — перо митця. Уся його поезія живе цим вибором: воїн, якому довелося стати письменником.
Прізвисько «Імператор залізних строф» він заслужив манерою письма. Його вірші чеканні: жодного зайвого слова, твердий ритм, чіткі розділові знаки. Строфа — це «блок» рядків, з яких складається вірш, і в Маланюка такі блоки мають металеву вагу. Сльозливості й нарікань у нього майже немає — натомість є воля.
Ось головні книги поета з містами й роками видання:
- «Стилет і стилос» (Подєбради, 1925)
- «Гербарій» (Гамбург, 1926)
- «Земля й залізо» (Париж, 1930)
- «Земна мадонна» (Львів, 1934)
- «Перстень Полікрата» (Львів, 1939)
- «Вибрані поезії» (1943)
- «Влада» (Філадельфія, 1951)
- поема «П’ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953)
- «Поезії в одному томі» (Нью-Йорк, 1954)
- «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959)
- есеїстика «Книга спостережень» у 2 томах (Торонто, 1962, 1966)
- «Серпень» (Нью-Йорк, 1964)
- посмертна збірка «Перстень і посох» (1972)
Перелік добре показує ще одну річ: усі ці книги видавалися в чужих містах, дрібними емігрантськими виданнями. За життя поета жодна його збірка не вийшла в радянській Україні — читати Маланюка вдома почали вже після його смерті.
Хронологічна таблиця життя і творчості
Коротка шпаргалка для уроку чи екзамену: дев’ять дат, на яких тримається вся біографія.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1897 | Народився в Новоархангельську на Херсонщині (нині Кіровоградщина) |
| 1917–1920 | Служба в Армії УНР, ад’ютант генерала Василя Тютюнника |
| 1920–1923 | Інтернування в Польщі (Каліш, Щипьорно, Стшелково); разом із Юрієм Дараганом видавав журнал «Веселка» |
| 1925 | Перша збірка «Стилет і стилос» (Подєбради) |
| 1929 | Захистив диплом інженера в Подєбрадах; у Варшаві створив угруповання «Танк» |
| 1945 | Брав участь у створенні МУРу в Німеччині |
| 1949 | Переїхав до США |
| 1958 | Обраний почесним головою ОУП «Слово» |
| 1968 | Помер у Нью-Йорку; похований у Саут-Баунд-Бруку |
До цієї таблиці належить іще один рік, якого тут немає: 1972-й, коли вийшла посмертна збірка «Перстень і посох». Вона закриває цю біографію так само, як дата народження її відкриває.
Часті запитання про Євгена Маланюка
Три питання, які найчастіше ставлять перед уроком літератури чи підготовкою до ЗНО.
За манеру письма. Його вірші чеканні, як удари по металу: тверда форма, вольовий ритм, жодної сльози й нарікань. Строфа в нього «залізна» — міцна, вивірена, без розхлябаності. Це відповідає і характеру: людина армійської дисципліни вимагала порядку і від власних рядків.
Одразу до кількох, бо він чотири рази міняв країни. У Чехословаччині він — центральна постать «Празької школи» поетів. У Польщі 1929 року створив гурт «Танк» і друкувався в «Літературно-науковому віснику» Дмитра Донцова, входячи до «Вісниківської квадриги» разом з Оленою Телігою, Олегом Ольжичем і Леонідом Мосендзом. У післявоєнній Німеччині брав участь у Мистецькому українському русі (МУР), а в США з 1958 року був почесним головою Об’єднання українських письменників «Слово».
На цвинтарі святого Андрія в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США. Це найвідоміший український цвинтар у Сполучених Штатах — поруч поховані чимало інших діячів української еміграції, тому його нерідко називають українським пантеоном Америки.
Джерела
При підготовці матеріалу ми спиралися на ці публікації:
- Маланюк Євген Филимонович — uk.wikipedia.org
- Євген Маланюк: коротка біографія — osvita.ua
- Маланюк Євген Филимонович — wiki.library.kr.ua
